Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату



Загальні
Загальні
27-May-2003
Як боротися з Кучмореформою

Всенародне обговорення iнiцiативи президента України Леонiда Кучми щодо реформи системи влади в Українi та проекту Закону України "Про внесення змiн до Конституцiї України" триває, набуваючи розмаху цунамi. Люди забули про всi свої справи та масово поринули в обговорення. Лише про реформи говорять домогосподарки з чоловiками, щойно тi прийдуть з роботи, робiтники й селяни в цехах i на фермах, пасажири в транспортi i закоханi на лавочках у парках.

Саме таке враження складається вiд тiєї навали вiтальних телеграм з пiдтримкою, протоколiв зборiв та iншої макулатури, якою вимахує як неспростовним доказом дивної загальнонародної пiдтримки нелюбого народу президента його адмiнiстрацiя.

Насправдi, звичайно, нiхто б з громадян про тi iнiцiативи й не знав, якби не силомiць органiзованi владою по всiй Українi збори у трудових колективах, та, якби опозицiя з не меншою енергiєю нiж влада не кинулась заперечувати президентськi iнiцiативи. Та й досi бiльшiсть населення знає лише про те, що Кучма щось там i десь там запропонував. Але що саме - нiхто не знає, бо це нiкого насправдi не цiкавить.

Взагалi обговорювати слова майже пенсiонера Кучми - це те саме, що воювати з вiтряками або спiльно вирiшувати, є життя на Марсi чи немає. Адже всiм, в тому числi i Кучмi та його оточенню, зрозумiло, що жодна з президентських пропозицiй не має шансу на втiлення в життя. Навiть якщо народ пiдтримає всi без винятку iнiцiативи на референдумi з результатом 102% за. Допоки Конституцiя не змiнена, останнє слово залишається за Верховною Радою, в якiй проект подiбних змiн до Конституцiї нiколи не набере необхiдних 300 голосiв. I навiть сумнiвно, що набере 226.

Для чого ж тодi президентське оточення затiяло цю гру з вiдомим заздалегiдь пiдсумком? Лише з одною метою - вiдволiкти опозицiю вiд пiдготовки до президентських виборiв, вiд формування структур, вiд боротьби з владою на мiсцях, вiд вирiшення дiйсно болючих проблем, втягнувши у виснажливе, непотрiбне i пустопорожнє обговорення того, чого нiколи не буде. Це крок вiдчаю збанкрутiлої влади, що, як потопаючий, хапається за будь-який предмет. Але я вперше бачу, щоб потопаючий диктував свої умови i нав'язував свої правила тому, хто його топить.

В дитинствi ми застосовували один прийом, коли хотiли проникнути на територiю, що охоронялася собаками. Тi, хто мав туди пролiзти, чаїлись десь поблизу, а iншi з великої вiдстанi починали дражнити чотириногих охоронцiв. I дурнуватi пси з диким лементом всiєї зграєю летiли на уявних порушникiв кордону, тодi як справжнi порушники в цей час безперешкодно лiзли через паркан. Собацюри ловили облизня, бо тi, хто їх дражнив, встигали вiдбiгти у заздалегiдь пiдготовленi безпечнi схованки. Пси поверталися назад i знову з виразами власною значущостi на мордах заходилися охороняти вхiд, тодi як ми, заглибившись у їхнi володiння, робили свою справу.

I замiсть того, щоб нав'язувати владi свою гру, опозицiя, взявши на себе роль вищеописаних собак, все бiльше втягується у гру провладну, виправдовуючи це тим, що Кучма може оголосити загальнонародний референдум, сфальсифiкувати його пiдсумки та, порушуючи Конституцiю, прямо внести необхiднi йому змiни до Конституцiї i державного устрою.

Я сильно сумнiваюсь щодо можливостi i навiть бажання прокучмiвських сил вчинити саме так. По-перше, про референдум як спосiб втiлення iнiцiатив Кучми почала кричати саме опозицiя, а не влада. Кучма лише натякнув на нього у своєму телевiзiйному виступi, сказавши, що "якщо полiтики не зможуть домовитися - арбiтром має стати весь народ".

По-друге, сам Кучма вже заявив, що порушувати Конституцiю не збирається, i що референдум вiдбудеться пiсля внесення парламентом змiн до Конституцiї. По-третє, наслiдком вищеописаних дiй стане мiжнародна iзоляцiя України, оскiльки цивiлiзований свiт нiколи не схвалить вiдверто протизаконної змiни системи влади. А перетворення України на Бiлорусь не входить у плани не тiльки опозицiї, але й бiльшостi пропрезидентських сил.

На чому вони зароблятимуть грошi, не маючи змоги iмпортувати товари? Для чого вони приватизовуватимуть пiдприємства, нездатнi працювати на повну потужнiсть? Навiщо їм впроваджувати для свого бiзнесу режим найбiльшого сприяння, якщо ним неможливо буде скористатися? Як вони врештi решт розкрадатимуть бюджет, якщо той зменшиться як шагренева шкiра? Я вже мовчу про тих олiгархiв, чиї прибутки залежать вiд експорту (а до цiєї когорти належить i зять президента Вiктор Пiнчук).

Тому опозицiї слiд вийти з окопiв оборони та зайнятися двома речами. Перше - це, абстрагуючись вiд iнiцiатив Кучми (нiби їх i не було), продовжувати робити те, що робили й до того. Друге - пошити у дурнi авторiв озвученої президентом iдеї реформаторства, зайнявшись айкiдо. Тобто, обернути зусилля суперника проти нього самого.

Сподiватися довести Кучмi, що народ не пiдтримує його iнiцiативи - це те саме, що намагатися пробити головою бетонну стiну. Немає сенсу для опозицiї по селах i мiстах кидати всi справи i бiгати з висолопленими язиками, зриваючи збори на пiдтримку Кучмореформи та витрачати купу часу на органiзацiю альтернативних зборiв.

Виконавча вертикаль, щоб довести начальству свою ефективнiсть, не афiшуючи своїх дiй перед народом, все одно проведе таких зборiв по пiдприємствах, в установах й органiзацiях бiльше, нiж опозицiя встигне на них вiдреагувати. В крайньому випадку чиновники просто напишуть i надiшлють до Києва протоколи таких зборiв, тому кiлькiсть тих, хто нiбито пiдтримує iнiцiативи президента, на паперi завжди у кiлька разiв перевищуватиме чисельнiсть противникiв цих реформ.

Взагалi дiї пропрезидентських сил з приводу проголошених Кучмою iнiцiатив досить рiзняться. В одних регiонах, де опозицiя досить слабка, чиновники без особливої фантазiї зганяють народ на збори i рапортують нагору про шаленi цифри "прихильникiв" Кучмореформи.

Там, де опозицiя сильна, все вiдбувається трохи iнакше. Примусовi збори тут також проводяться, однак у значно меншому масштабi. А тi зiбрання, якi проводяться поза стiнами пiдприємств, установ, органiзацiй мають навiть видимiсть демократiї.

На них скликається народ для обговорення нагальних мiсцевих проблем, а наприкiнцi, коли всi вже втомленi, ставиться питання реформи. Оскiльки воно мало кого цiкавить, люди (на такi добровiльнi збори, що навмисно проводяться у робочi днi, ходять в основному пенсiонери), щоб швидше розiйтись пiсля довгого й незрозумiлого монологу представника влади, голосують, нiхто тi голоси не пiдраховує, а до протоколу навмання вносяться потрiбнi цифри, якi "свiдчать", що "прихильникiв" змiн системи влади по Кучмi в кiлька разiв бiльше нiж противникiв.

Достатньо 2-3 грамотних i рiшучих опозицiйних активiстiв, щоб потрiбне для влади рiшення на таких зборах прийняте не було, а народ розiйшовся з лайкою на адресу президента на вустах. Нам з дружиною довелось побувати на кiлькох таких зборах (в тому числi й на двох сесiях селищних рад), де ми зiрвали схвалення Кучмореформи самою своєю появою - внесене в порядок денне обговорення влада просто не наважилась розпочати, обмежуючись закликом вивчати пропозицiї президента i надсилати письмовi пропозицiї.

Але на кожнi з цих зборiв нам довелось витратити по 4-6 годин, бо ж сидiти треба вiд початку до кiнця, навiть, перепрошую, в туалет виходити по черзi, щоб влада не скористалася нашою короткою вiдсутнiстю для схвалення Кучмореформи. Не менше часу на подiбнi речi витратили й iншi опозицiйнi активiсти. А тим часом влада тихенько провела з потрiбним для себе результатом десятки подiбних зборiв у школах, лiкарнях, на пiдприємствах.

Ми ж через участь в цьому протистояннi не провели кiлька важливих заходiв по органiзацiї опозицiйної структури, не випустили два номери газети, в черговий раз вiдклали громадське розслiдування зловживань посадових осiб тощо.

В тих районах, де активнiсть опозицiї помiтна неозброєним оком, щоб "допомогти" їй витратити час, якого i так катастрофiчно не вистачає, влада та пропрезидентськi партiї зайнялись органiзацiєю численних круглих столiв iз запрошенням туди широкого кола опозицiйних активiстiв. Там панує повна демократiя, кожному дають висловитися, не обмежуючи виступи регламентом, навiть представники провладних сил, що кiлька рокiв тому i подумати не могли заперечувати президенту, жваво пiдтримуючи саму необхiднiсть реформ, критикують окремi iнiцiативи гаранта Конституцiї. Але яка користь для опозицiйної справи з цих круглих столiв, коли там збираються люди, яких нi в чому насправдi не переконаєш? Лише втрата дорогоцiнного часу.

Тому варто вiдiйти вiд подiбного протистояння Кучмореформi i нав'язати владi свою гру. Наївно сподiватися, що вдасться змусити Кучму вiдступити, органiзувавши масовi протести, спрямованi проти його iнiцiатив. Якщо досi опозицiя не змогла пiдняти народ на масовi протести навiть з проблем, якi стосуються кожного громадянина, менi важко уявити масовi демонстрацiї по всiй Українi з питань, у яких бiльшiсть народу нiчого не розумiє.

Якщо на мiтинги з гаслами "Нi пiдвищенню тарифiв на комунальнi послуги" або "Вiддайте нашi земельнi паї" виходять до 1% громадян, то як можна очiкувати бiльшу кiлькiсть протестуючих з гаслами "Нi двопалатному парламенту" чи "Не дамо президенту призначати силових мiнiстрiв"?

До того ж Кучма про протести у регiонах навряд чи дiзнається. Голови державних адмiнiстрацiй не повiдомлятимуть нагору про народне незадоволення, побоюючись, що їх звинуватять у поганiй роботi. Опозицiя ж, яка навiть у своїй пресi не часто згадує дрiбнi провiнцiйнi виступи, навряд чи зможе висвiтлити й донести до влади справжнiй масштаб цих протестiв.

Менi скажуть, що, якщо будемо сидiти склавши руки, це додасть Кучмi впевненостi, i вiн силою змiнить систему влади. Я вже писав, що це навряд чи можливо, але, якщо навiть говорити про найгiрше, то тi методи, якi використовує опозицiя зараз, навряд чи завадять президенту здiйснити свiй план. I, якщо говорити про масовi протестнi виступи, тим бiльше потрiбно не витрачати час на словеснi дискусiї з владою, якi нiхто з простих громадян не почує, а готуватися до протистояння, для чого потрiбнi розгалуженi структури.

На цьому етапi, допоки в опозицiї немає чiткого плану дiй (мається на увазi дiй взагалi, а не з приводу президентських iнiцiатив), допоки не розпочалася пiдготовка до майбутнiх президентських виборiв (а все це по-справжньому розпочнеться не ранiше осенi, коли закiнчаться вже видимi на обрiї лiтнi вiдпустки), варто провести коротку i яскраву кампанiю, яка б сформувала в народу тверду недовiру до президентських iнiцiатив.

Пропозицiї Кучми i зараз не користуються популярнiстю в народi, оскiльки не лише є незрозумiлими (бiльшiсть виборцiв не вивчали мiжнародного права), але й виходять з джерела, яке не користується довiрою у 90% громадян. Тому опозицiї потрiбно просто перетворити цю iнтуїтивну недовiру в логiчне заперечення, донiсши до кожного виборця шкiдливiсть Кучмореформи.

Але це досягається не бiганиною по органiзованих владою заходах, а власними акцiями, а ще бiльше - пропагандою. Органiзованi опозицiєю власнi мiтинги з приїздом народних депутатiв у провiнцiйнi мiста й мiстечка (для цього потрiбно задiяти не лише лiдерiв, але й решту народних обранцiв, мажоритарникiв - по своїх округах, пропорцiйникiв - по всiй Українi) з одночасним масовим поширенням друкованої продукцiї, де б кiлькома абзацами пояснювались iстиннi плани влади, дадуть набагато бiльший ефект.

Немає сенсу намагатися пiдвищити iнтелект народу до рiвня бакалавра мiжнародного права, заперечуючи кожен рядок президентських iнiцiатив. При цьому слiд пам'ятати, що Верховна Рада (та й, на жаль, сам iнститут парламентаризму) також не користується в народу широкою довiрою, що народнi депутати у свiдомостi багатьох громадян асоцiюються з неробами й балакунами (тому бiльшiсть громадян не проти, наприклад, зменшення їх кiлькостi та позбавлення iмунiтету), що в суспiльствi iснують прагнення "сильної руки" та нехiть до виборчих кампанiй.

Пояснити ж народу переваги громадянського суспiльства за короткий перiод неможливо. Цим краще зайнятися пiсля виборiв, доводячи свої слова успiшною роботою державного апарату, як було пiд час прем'єрства Ющенка.

Тому зараз людям потрiбно дати коротке й зрозумiле для кожного громадянина послання з кiлькома тезами (я подаю їх у довiльному порядку i у невiдшлiфованiй формi):

1. Iнiцiативи Кучми в дiйсностi спрямованi не на покращення функцiонування системи влади, а є лише спробою продовжити своє перебування при владi. В якостi доказiв варто навести його слова на прес-конференцiї, де президент каже, що нiхто не знає, коли вiдбудуться наступнi президентськi вибори.

Також про це свiдчить iнiцiатива Кучми щодо проведення усiх виборiв в один рiк раз в п'ять рокiв. Адже, щоб її реалiзувати, потрiбно або скоротити на два роки термiн дiї нинiшнiх Верховної й мiсцевих рад, або, навпаки, продовжити на один рiк з одночасним продовженням на три роки повноважень президента Кучми.

Оскiльки для проведення його реформ в життя Кучмi потрiбна пiдтримка мiсцевої влади та 300 голосiв народних депутатiв, йдеться саме про перенесення всiх виборiв i продовження панування злочинної влади до 2007 року. Про те, що Кучма запобiгає перед депутатами, свiдчить i той факт, що, посилаючись при виголошеннi своїх iнiцiатив на квiтневий 2000 року референдум, президент зовсiм не згадав про позбавлення народних обранцiв депутатського iмунiтету.

2. На виборах в один рiк потрiбно зупинитися окремо. Зазначити, що Кучма має рацiю, що виборчi кампанiї не найкращим чином вiдбиваються на життi країни. Але це є суто український феномен, який створив сам Кучма. В цьому виннi не вибори, а режим, який змушує працiвникiв державних установ у робочий та позаробочий час агiтувати за кандидатiв вiд влади.

У жоднiй демократичнiй країнi вибори не заважають економiцi, i в нас буде так само, коли впаде злочинний режим, i до влади прийдуть чеснi полiтики. Але навiть в кучмiвськiй Українi небажано проводити всi вибори в один рiк. Це можна проiлюструвати на прикладi господаря, який заради якихось справ, може покинути на якийсь час займатися своїм господарством, однак, завершуючи одну справу, вiн знову повертатиметься до роботи, щоб через певний перiод взятися до iншої справи i т.д.

Господар нiколи не покине господарство напризволяще на цiлий рiк, поки не закiнчить всiх стороннiх справ, бо тодi господарство чекає занепад, який не вiдновити за роки роботи. Так само буде i з країною, якщо ми цiлий рiк пiдряд займатимемось лише виборами. До речi, в жоднiй країнi немає такого, щоб всi вибори проходили в один рiк. Всi вони роздiленi досить довгим перiодом часу.

3. Кучма вiдверто бреше, коли говорить, що пропонована ним система влади вiдповiдає європейським зразкам. Якщо вже брати Європу, то у бiльшостi її країн панує парламентська система, де президенту вiдводяться суто представницькi функцiї англiйської королеви, а в багатьох країнах президента зовсiм немає.

Парламентсько-президентська система iснує лише у Францiї та Фiнляндiї, однак i там президент не має таких повноважень, якi хоче залишити за собою Кучма. Є ще президентська система - у США, де головна вiдповiдальнiсть за стан справ у державi лягає на президента, а не на парламент. Кучма ж пропонує нам дикий гiбрид двох систем, чого немає нiде у свiтi. Якщо взяти кожну iнiцiативу президента окремо, то ми не знайдемо жодного пункту в його пропозицiях, який би вiдповiдав нормам цивiлiзованих держав. Якщо пропозицiї Кучми будуть втiленi у життя, ми отримаємо президента з широкими повноваженнями, але з мiнiмальною вiдповiдальнiстю за долю держави.

4. Загалом досвiд iнших країн довiв, що держава може успiшно розвиватись i при президентськiй, i при парламентсько-президентськiй, i при парламентськiй системi влади. Головним є не система влади, а те, хто цю владу очолює. Проблема України полягає не у поганiй Конституцiї (вона у нас одна з найкращих у свiтi), а в тому, що влада нiколи не збиралася дотримуватися цiєї Конституцiї та виконувати виданi ж нею закони.

Ми постiйно стикаємося з вiдвертим невиконанням з боку влади конституцiйних норм (безкоштовнi освiта та медицина, свобода слова, гарантiї вiд свавiлля правоохоронних органiв та багатьох iнших). Тому головне зараз - змiнити владу, навчитися спочатку виконувати хоча б тi закони, якi вже дiють, а вже потiм вдосконалювати Конституцiю.

5. Кучма також свiдомо вводить нас в оману, вiдстоюючи необхiднiсть двопалатного парламенту. До того ж у його проектi верхня палата виглядає як фiлiя адмiнiстрацiї президента. Вона має значно бiльше повноважень нiж нижня палата, в яку президент хоче перетворити нинiшню Верховну Раду, її не можна розпустити, i принципи її формування у пропозицiях Кучми настiльки розмитi, що їх можна трактувати по-рiзному.

Двопалатний парламент має сенс лише у федеративних державах, бiльшiсть унiтарних європейських держав живуть з однопалатним парламентом. В тих же унiтарних державах, де є двi палати, такий парламент є наслiдком iсторичних обставин, коли до нижньої палати обирались представники вiд народу, а верхню формувала аристократiя без виборiв, i парламентськi крiсла передавались у спадок, як i досi є в англiйськiй Палатi лордiв (невже Українi для нормального життя потрiбно кiлькасот рокiв проходити той шлях, що вже пройшли цивiлiзованi держави?).

Традицiйна європейська обережнiсть до змiни системи влади i внесення радикальних змiн до Конституцiї зберегла у цих країнах верхню палату, однак основну роль там, на вiдмiну вiд того, що пропонує нам Кучма, грають нижнi палати, функцiї верхнiх палат усе бiльше обмежуються, а деякi країни (Швецiя, Данiя) перейшли вiд двопалатного парламенту до однопалатного, тодi як Кучма пропонує нам зворотнiй шлях.

6. Кучма пропонує скоротити депутатський корпус з 450 до 381-383 депутатiв, однак державнi видатки вiд цього лише збiльшаться, оскiльки для обслуговування верхньої палати доведеться створювати новий чисельний апарат. Тут бажано навести конкретнi цифри, порiвнявши, скiльки пенсiй можна було б виплатити за цi кошти, скiльки збудувати дорiг, очисних споруд тощо.

7. Якби президент дiйсно хотiв змiнити систему влади, чого вiн не висував подiбних пропозицiй, стiльки рокiв пробувши при владi, а "прокинувся" лише тодi, коли стало зрозумiло, що створенiй ним i його оточенням злочиннiй системi приходить кiнець? Все дуже просто. Кучма ховає за чисельними й незрозумiлими для простого громадянина пропозицiями єдине прагнення - продовжити свої повноваження i не вiдповiдати за скоєнi злочини. Саме тому вiн прагне ввести посаду довiчних сенаторiв для всiх президентiв (тобто, для себе i Кравчука) й "забувся" про скасування депутатської недоторканностi, щоб до кiнця життя забезпечити собi непiдсуднiсть.

Це вичерпний перелiк того, що має мiститися у головному посланнi опозицiї до народу, а також становити основу для iнших пропагандистських матерiалiв. Немає сенсу розтовкмачувати громадянам сутнiсть розподiлу повноважень президента й парламенту, переваги пропорцiйної системи, небезпеку виборiв до верхньої палати у великих мажоритарних округах.

Це не означає, що про це непотрiбно говорити. Потрiбно, але не у пропагандистських листiвках, а в газетних статтях та виступах. Також потрiбно озброїти вичерпною критикою кожного пункту президентських пропозицiй всiх опозицiйних агiтаторiв. Адже знайдуться люди (i їх буде все ж чимало), якi захочуть розiбратися в подробицях.

Якщо ж не видiлити серед антипрезидентської агiтацiї головного короткого й зрозумiлого меседжу, ми ризикуємо, що багато людей просто заплутаються у термiнах та поясненнях i не захочуть за браком часу й обробкою городiв не лише докопуватись до дрiбниць, але й сприймати опозицiйну iнформацiю, якщо це потребуватиме значних розумових зусиль.

Окрiм вищезазначеної кампанiї, в тих регiонах, де опозицiя звикла активно дiяти лише вiд виборiв до виборiв або в режимi загальнополiтичного протистояння, можна зайнятися i зривом владних зборiв по схваленню Кучмореформи. Якщо немає iнших важливих справ, це все ж мобiлiзує й консолiдує апатичнi опозицiйнi осередки.

Народнi депутати та функцiонери опозицiйних партiй повиннi розподiлити мiж собою обов'язки. Тi, якi займалися щоденними рутинними справами по забезпеченню дiяльностi своїх органiзацiй, розбудовою структур та плануванням дiй, з огляду на не такi вже й далекi президентськi вибори, не мають вiдволiкатися на "реформаторство". Тi ж, чия дiяльнiсть i до цього полягала у виступах з рiзноманiтних трибун, отримують чудову можливiсть для нападок на владу.

Вони мають розробити свiй план реформи системи влади i вимагати його обговорення, але не на круглих столах, а в присутностi народу, в тому числi на шпальтах газет та (найголовнiше!) в теле- i радiоефiрi. Хай пропозицiї публiчних дискусiй постiйно лунають з вуст опозицiонерiв, а кожна вiдмова чи мовчанка з боку влади повиннi негайно доноситись до кожного виборця.

Добре, якщо опозицiйна друкована продукцiя мiститиме поряд з антикучмореформаторськими агiтацiйними матерiалами ще й iнформацiю щодо проблем мiсцевого характеру або тi, якi хвилюють бiльшiсть людей (можна розмiщати на них iнформацiю щодо кiлькостi коштiв, якi йдуть на утримання адмiнiстрацiї президента, випуск рiзноманiтних привiтань та розмiщення реклами на пiдтримку президентських пропозицiй, знов таки, порiвнявши, скiльки пенсiй можна було б виплатити за цi кошти, скiльки збудувати дорiг, очисних споруд тощо).

Тут варто зазначити, що така поведiнка опозицiонерiв матиме значно бiльший ефект саме пiсля проведення вищезазначеної кампанiї, якiй можна було б дати якусь промовисту назву на кшталт "Не дозволимо Кучмi правити нами ще три роки". I ще. Знавцям мiжнародного права з опозицiйного табору варто було б випустити брошуру з аргументованою критикою президентських iнiцiатив, а тим, хто цю критику проголошуватиме, не соромитись стати школярами i вивчити цей матерiал.

Такi дiї опозицiї закладуть у народi стiйке несприйняття реформ, запропонованих владою, i тодi, якщо Кучма все ж спробує змiнити систему влади в обхiд Конституцiї, набагато легше буде пiдняти народ на протест пiд гаслом, аналогiчним назвi опозицiйної кампанiї. Також необхiдно вже попередити Раду Європи та рiзноманiтнi мiжнароднi органiзацiї про пiдготовлюваний українською владою антиконституцiйний переворот, домiгшись таким чином засудження можливих крокiв Кучми в напрямку узурпацiї влади та попередження його з боку свiтової спiльноти про можливi наслiдки таких крокiв.

А найголовнiше, що опозицiя має пам'ятати: всi її дiї по запереченню Кучмореформи, в тому числi й власний план змiни системи влади, є нiчим iншим як пропагандистським приводом для висвiтлення злочинностi та приреченостi режиму. I цi дiї не повиннi вносити жодних корективiв до опозицiйних планiв, якi iснували до проголошення iнiцiатив Кучми.

Заперечуючи iнiцiативи президента, опозицiя не повинна навiть припускати, що до президентських виборiв Конституцiя має змiнитися. Тому торгуватися з приводу якихось змiн не варто i навiть шкiдливо. Це можна робити лише для проформи, завжди тримаючи у запасi холодний душ у виглядi вiдсутностi у влади 300 голосiв для внесення цих змiн.

Я не можу сказати, що менi на всi 100 подобається нинiшня Конституцiя. Я розумiю, що їй необхiднi змiни. Однак вносити їх потрiбно частково лише пiсля виборiв президента, а в основному пiсля наступних парламентських виборiв, якi, щоб там не говорили, i якою б недосконалою не була нинiшня опозицiя, будуть все ж демократичнiшi за вибори-2002.

Я визнаю слушнiсть зауважень, що опозицiя пiсля перемоги може й не захотiти нiчого мiняти, використовуючи нинiшню систему влади в своїх iнтересах. I також визнаю, що наївно сподiватися лише на добру волю нинiшньої опозицiї. Але, якщо в опозицiї не вистачить волi пiти на змiни у Конституцiї пiсля перемоги, то звiдки вона вiзьметься зараз?

Пiдтримувати владу, навiть з кращих мiркувань, сподiваючись схилити з її допомогою опозицiю до негайної змiни системи влади - небезпечно для майбутнього країни, бо цi змiни будуть не такими, як нам би хотiлось. Якщо взяти такий математичний термiн як "середня зважена" й застосувати його до формули з вихiдними даними "погана опозицiя" й "гiрша за погану опозицiю влада", то вiдразу розумiєш, що краще мати справу з формулою "погана влада" (нинiшня опозицiя пiсля перемоги на виборах) i "гiрша за погану владу опозицiя" (нинiшня влада пiсля поразки на виборах).

Сподiватись на позитивнi змiни у системi влади нинiшньою пiдконтрольною Банковiй парламентською бiльшiстю (навiть враховуючи її можливi поступки вбiк опозицiї) є ще бiльш наївним нiж вiрити у добру волю опозицiї пiсля її перемоги.

Михайло Свистович, maidan.org , 26.05.2003, 18:02