Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату



Загальні
Загальні
25-May-2013
Норильське повстання: 60 років по тому

23 травня 2013 року в приміщенні міської бібліотеки відбувся "круглий стіл" з нагоди 60-ї річниці Норильського повстання. Участь в заході взяли представники міської влади, громадських і політичних організацій Славутчини, вчителі історії загальноосвітніх закладів міста, а також учнівська юнь.
Безпосередній учасник тих трагічних і водночас славних подій, багаторічний в'язень радянських концтаборів Іван Зеленюк, розповів присутнім про умови життєдіяльності політв'язнів, детально зупинився на причинах повстання та його історичних наслідках.
В ході активного обговорення зазначеної теми з промовами виступили: міський голова Славути Василь Сидор; радник міського голови, депутат Славутської міської ради Роман Бачинський; голова міськрайонного осередку УРП "Собор" Оксана Бунда, голова міськрайонної організації ВО "Свобода", депутат Славутської міської ради Олег Костирко; настоятель церкви святої Покрови, депутат Славутської міської ради Микола Бочкай, помічник народного депутата України Сергій Рижук та інші.
Учасники "круглого столу" дійшли спільної думки про те, що головним здобутком повстання можна вважати зародження дисидентського руху в СРСР.
На завершення заходу, його ведучий Роман Бачинський, презентував двогодинний фільм-спогад про життя чотового УПА "Кармелюка" та закликав учнівську молодь брати з нього належний приклад.
Славутський міський голова Василь Сидор оголосив про ініціативу запросити на зустріч із славутчанами ще одну легендарну людину - сина головного командира Української Повстанської Армії, Юрія Шухевича та подякував усім присутнім за небайдуже ставлення до української історії.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

Норильське повстання - наймасштабніше повстання політичних в'язнів Норильського концтабору, яке тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року.
Після смерті Сталіна у березні 1953 в політв'язнів з'явилася надія на пом'якшення надзвичайно жорстких табірних умов, але політичні в'язні під амністію не потрапили. Серед них - понад 70% були українці, засуджені на багаторічні терміни неволі. Режим їхнього утримання був найжорсткішим, багатьох радянська влада засудила на так званий "бандерівський стандарт" - 25 років ув'язнення.
Після марних сподівань на перегляд справ і зменшення терміну "відсидки", конспіративні центри українських політичних в'язнів, які з кінця 1947 року з'явилися у кожному радянському концентраційному таборі та складалися переважно з членів ОУН, почали піднімати політзеків на бунти, і деякі з цих бунтів переросли у справжні повстання.
Історія ГУЛАГу знає три найбільші з них - Норильське і Воркутинське 1953-го та Кенгірське 1954 року. Саме вони докорінно змінили систему ГУЛАГу, змусивши керівництво з Москви її реформувати. Передумовами до повстання стало прибуття в "Горлаг" етапів з ув'язненими, які вже мали досвід участі в табірних заворушеннях 1952 року, а також той факт, що після смерті Сталіна амністія поширилася лише на кримінальників та ув'язнених з малими термінами.
25 травня 1953 року табірною охороною були вбиті в'язні Жигайлов і Софроник, а також був поранений в'язень Дзюбук. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в'язнів 4-го й 5-го табірних відділень. Саме там і почалося повстання, яке охопило всі інші відділення Норильського концтабору.
У відповідь в 4-й зоні "Горлагу" в'язні припинили роботу на будмайданчику, а на одному з будинків, так, щоб добре було видно в інших зонах, написали: "Нас убивають і морять голодом". Керівником повстання 4-ї зони був українець Євген Грицяк. В'язні зібрали мітинг, на якому виступив Грицяк із закликом до страйку та відмовилися повертатись у житлову зону.
Наступного дня повстанців підтримали в'язні 5-ї зони, а згодом і 6-ї (жіночої), де українки вивісили гасло "Свобода народам і людині!" 1 червня до повсталих приєдналися 1 400 в'язнів табірного відділення 1.
5 червня 1953 року в "Горлагу" шість табірних відділень припинили роботу і виявили масову непокору табірній адміністрації у п'яти табірних відділеннях, де утримувалося 16 378 ув'язнених. Загальновизнаним гаслом в'язнів 3-ї зони, які оголосили про повстання 4 червня, стало "Воля або смерть". Вони вивісили чорний прапор із червоною смужкою, що символізувало пролиту у боротьбі кров.
Керівниками повстання у 3-й зоні були лідери двох українських підпільних груп: відомий дисидент і правозахисник Данило Шумук (організатор Української Самодопомогової організації, створеної ще 1948 року) і Степан Семенюк (керівник націоналістичного осередку, до ув'язнення - провідник Організації українських націоналістів Луцької округи на Волині). "Ми пам'ятали наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України й інших поневолених народів скрізь і за будь-яких обставин", - говорив пізніше Степан Семенюк, який зараз мешкає у Польщі і часто приїздить в Україну, зустрічається із молоддю та розповідає про ті події.
Данило Шумук (який був підлеглим Степана Семенюка в УПА на Волині), відсидів у радянських концтаборах майже 43 роки, після звільнення емігрував до Канади і лише кілька років тому повернувся у рідне село на Донеччину, де помер та похований.
Відтак, було створено страйкові комітети. На високі труби котелень були підняті чорні прапори смерті й непокори. Цілодобово завивали сирени. З повітряних зміїв над Норильськом розсипалися тисячі листівок із закликом підтримати в'язнів морально: повідомити керівництву СРСР про насилля над в'язнями в Норильських таборах... На дахах та інших високих місцях колишні моряки азбукою Морзе за допомогою кольорових прапорців узгоджували й координували дії повстанців, а також повідомляли про трагедії із зони в зону. Навіть почала регулярно випускатися стінгазета "Шило"...
4 липня у 4-ій зоні адміністрація поставила ультиматум: вихід за зону або розстріл. Щоб уникнути кровопролиття і зберегти людей, керівник повстання Євген Грицяк вивів усіх за зону. Найдовше протрималася 3-тя зона, яка переважно складалася з українських і прибалтійських націоналістів, засуджених на каторжні роботи. Останній чорний прапор жалоби за вбитими побратимами, який в'язні вивісили на початку повстання, зірвали 4 серпня 1953 року, коли на територію зони в'їхало сім вантажівок з озброєними солдатами. На штурм табору мобілізували й цивільних комуністів та комсомольців Норильська, керівників підприємств і цехів заводів та фабрик.
За офіційними документами загальна кількість загиблих становила до 150 осіб. Їхні тіла поховали на цвинтарі під горою імені Шмідта біля міста. З усіх повстанців тюремна адміністрація виокремила 2 920 активістів - 45 із них заарештували як організаторів, 365 - посадили в тюрму, 1 500 - перевели у Магадан. Решту ізолювали у нових табірних пунктах.
Отже, Норильське повстання було найперше й наймасовіше повстання після смерті Сталіна. Ключову роль у Норильському повстанні, яке тривало 61 день, відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА.
Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося - заспівали свій гімн "Ще не вмерла Україна".
Саме з Норильського повстання почався демонтаж людиноненависницької системи Леніна-Сталіна. Майже через два місяці після Норильського повстання, у воркутинському таборі "Речлаг" теж почалися заворушення...

Ігор Піголь, м.Славута