"Не роби собі ідола,
або чогось схожого до того..."
Друга заповідь Божа.
Минулого тижня деякі засоби масової інформації Славути, що зазвичай "протокольно-правильно" висвітлюють сірі засідання чергових сесій міської і районної рад депутатів- згадали "резонансний випадок" в громадсько-політичному житті нашого міста.
Мова йшла про так званий "акт вандалізму", вчинений в ніч із 27 на 28 листопада цього року на пам'ятнику Леніну (вулиця Миру), шляхом... написання "недостойного слова". Аби зайве не випробовувати допитливість читача, одразу скажемо, що цим "недостойним словом" виявилось слово... КАТ. Саме таким "званням" хтось із нічних відчайдух "нагородив" вождя світового пролетаріату. Втім, вразили зовсім не гучні промови з цього приводу загартованих славутських комуністів (до них якраз, усі звикли ), а неадекватна реакція міської влади...
"Таким випадком" - писала одна "небайдужа" газета, "були обурені й депутати й міський голова В.Сидор, котрий вважає підступні справи негідним вчинком..."
І далі: "Буде прийнято рішення про зняття пам'ятника вождю пролетаріату - за ним стоятиме рішення сесії..." Про те, чому до 22 листопада 2008року, таке рішення не народилося, Василь Богданович не пояснив. Промовчали й "обурені" депутати...
А скільки пафосних слів було чутно у виступах наших очільників під час відзначення
75х роковин Голодомору! Скільки "сміливих" обвинувачень з уст народних обранців було висунуто "кривавому більшовицькому режимові!..
Заздалегідь відзначу, що, незважаючи на політичні переконання національно-демократичного характеру, автор цих рядків зовсім не є прихильником війни з символами тоталітаризму - хоча й виступає за їхній публічний, так би мовити - офіційний демонтаж. Іншими словами, автор переконаний, що цей самий демонтаж тоталітарної символіки, є святим обов'язком місцевої влади! Саме їй, місцевій владі, дійсно необхідно діяти виключно в межах чинного законодавства України та з урахуванням позитивного досвіду цивілізованих країн пострадянського простору. Виявляється, за цим досвідом, й ходити далеко не потрібно... У багатьох містах і містечках Східної Європи, проблему "суперечливих історичних постатей" вирішили дуже просто - шляхом облаштування "алей радянського періоду" та "вуличних музеїв". І толерантно і справедливо водночас.
Що ж стосується правового підґрунтя подібних дій місцевої влади в Україні, то тут також все зовсім нескладно. На сьогоднішній день в нашій Державі як мінімум - два "важких" правових акта дають можливість(а ще вони є обов'язковими для виконання!) будь-якій міській раді відновити історичну справедливість по відношенню до мільйонів безневинних жертв комунобільшовизму. Як мовиться: було б лише бажання цю справедливість відновлювати!
По-перше, це Закон України "Про Голодомор 32-33років в Україні".
По-друге - Указ Президента України "Про заходи у зв'язку з відзначенням 75х роковин Голодомору 32-33років в Україні" відповідно.
На превеликий жаль, ні перший, ні другий юридичні документи загальнодержавного рівня, у повному обсязі, до сих пір, славутською владою не виконані. Більше того! Своєю безвідповідальною політикою у гуманітарній сфері, наша влада провокує патріотично налаштованих мешканців Славути на чергові "акти вандалізму", безкарно дозволяючи представникам "лівих" сил встановлювати (відновлювати) нові пам'ятники гнобителям України. До речі, не так давно, в районі заводу ЗБВ було "урочисто" відкрите погруддя "великому Ільїчу". Чомусь міська влада цю "історичну подію" не помітила...
А може, комусь із спритних місцевих посадовців конче необхідно "зіткнути лобами" певні політичні організації Славути - аби згодом вирішити якісь власні, меркантильні інтереси?.. "Усе треба вирішувати сміливо, відкрито і законно..." - говорив міський голова Славути Василь Богданович Сидор. Ось тільки якась вибіркова у нас виходить ця законність, відкритість, сміливість...
Поряд із неадекватною реакцією переважної більшості депутатів славутської міської ради на виклики сьогодення (позиція "помаранчевих" депутатів взагалі є темою окремої розмови!), дивує незнання "слугами народу" елементарних речей - наприклад, визначення поняття того ж такі "вандалізму". З цього приводу, слід нагадати "обуреним" обранцям, що ознаками вандалізму, є свідоме знищення культурних і матеріальних цінностей: Нехай ще раз добре подумає шановне панство - яку ж "цінність" представляє згаданий пам'ятник Леніну, котрий, до речі, вже давно знятий з обліку?!..
Вандалізмом, приміром, були дії комсомольських активістів 30х років минулого століття по відношенню до православних святинь (нещодавно, славутська влада з помпою відзначила 90у річницю цієї структури). Ось де був справжній вандалізм! Натомість, слово з трьох букв, написане кимсь, на пам'ятнику Леніну, не тягне навіть на дрібне хуліганство. Чому? Та тому, що ...немає об'єкта, по відношенню до якого були вчинені хуліганські дії! Не вважати ж , справді, таким об'єктом камінну (бетонну, гіпсову?) брилу, ззовні схожу на пам'ятник громадянину Ульянову?!
Словом - не тим, зовсім не тим "обурюються" сьогодні славутські депутати. Насправді, обурюватися потрібно з того, що на місцевому рівні майже нічого не зроблено, аби пом'якшити наслідки економічної кризи для простих славутчан. А можна було б, без надмірних звинувачень на адресу органів центральної влади, на кшталт: "ми просили - нам не дали", завчасно зайнятися енергозберігаючими технологіями, припинити дерибан дорогоцінної славутської землі, скоротити власні роздуті штати, створити міській антикризовий комітет, розробити міську антикризову програму, "заморозити" другорядні бюджетні витрати, зменшити (в межах своєї компетенції) податкове навантаження на малий і середній бізнес, поставити упереджуючі, розумні вимоги профільним урядовим міністерствам, вплинути на процес хаотичного звільнення працівників провідних славутськіх підприємств, продумати їхнє подальше працевлаштування, - просто й відверто, сказати людям про те, що їх чекає завтра...
Втім, видно не до конструктиву сьогодні славутській владі.
Місто