Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату



Загальні
Загальні
14-Jul-2008
Трудівник Полісся

Конфлікт, інспірований колишньою редакторкою ТП В.О.Мальчук, продовжує отруювати життя колективу. Суди, прямі погрози і непрямий саботаж - саме в таких умовах доводиться працювати співробітникам редакції. Додала драйву безапеляційна стаття в "Сільських вістях" "на захист" пані Віри Мальчук, а також безхребетна позиція деяких місцевих працівників преси, що звуть себе журналістами. Невідомо, коли "СВ" опублікують (чи й опублікують) відповідь колективу авторові замовної статті - подаємо її на сайті без скорочень.

Головному редактору газети
"Сільські вісті"
В.Д. ГРУЗІНУ

Просимо на шпальтах Вашої газети розмістити і нашу публікацію як відповідь на статтю "Примхи Василя Сидора", яка була опублікована в N63 від 30 05.2008р., оскільки думки колективу там не прозвучало. Направляємо свою точку зору стосовно того, що написав кореспондент газети "Сільські вісті" Зенон Михлик, перебуваючи в редакції газети "Трудівник Полісся" (м.Славута, Хмельницької обл.). Сподіваємося, що наша точка зору буде викладена у повному обсязі. Отже:

"ОБ'ЄКТИВНІСТЬ" ЗЕНОНА МИХЛИКА, АБО У ЧОМУ СУТЬ КОНФЛІКТУ?

Прикро, що доводиться нагадувати професійному журналісту про один з найголовніших принципів нашої роботи - це об'єктивність у викладенні фактів. І це при тому, що він був на місці подій і мав можливість детально розібратись у ситуації, що виникла у редакції газети "Трудівник Полісся" (м.Славута, Хмельницька обл.).

Саме так, в редакції, а не навколо неї. Адже 3.Михлик змалював ситуацію так, як хотілось тим, хто його запросив: мовляв, місцева влада діє супротив трудового колективу. Ми ж пропонуємо істинний формат, який журналіст не побачив або не захотів побачити. Мова йде про трудовий колектив редакції, який нібито зазнає утисків від місцевої влади, що нищить його свободу слова. До слова, згідно II розділу Конституції України свобода слова відноситься до основних прав, свобод та обов'язків людини та громадянина. Іншими словами, "нищити" свободу слова можна окремої людини, а не колективу в цілому. По суті. Члени трудового колективу Славутської міськрайонної газети "Трудівник Полісся" обурені недостовірною інформацією та перекрученням фактів, які подав у статті власний кореспондент "Сільських вістей" 3.Михлик. Справа вся в тому, що журналіст, перебуваючи два(!) дні в редакції "Трудівника...", а точніше, лише у кабінеті редактора, жодного разу не зустрівся з членами трудового колективу, аби поцікавитися їхньою думкою щодо існуючої ситуації. Також не знайшов за потрібне поспілкуватися та поцікавитися думками колег, а саме творчих працівників "ТП". Тому у працівників газети й з'явилася думка, а після опублікування статті, ми переконалися, що п.Михлик приїздив до Славутської міськрайонної газети по замовленню.

Нам жаль, що 22 травня ц.р., напередодні спільної сесії міської та районної рад, не дивлячись на домовленість з головами обох профспілок, представники міської та районної рад не змогли зустрітися в приміщенні редакції з її працівниками. Не захотіла редактор газети В.О.Мальчук аби підлеглі почули результати перевірки фінансово-господарської діяльності редакції. В.О.Мальчук та її чоловік стали у дверях і не пускали міського голову і голову районної ради (представників співзасновників!), депутатів обох рад, котрі є головами постійних комісій із зв'язками зі ЗМІ, а також працівників редакції, вигукуючи образливі слова на їхню адресу та на кшталт "ніяких зборів не дамо проводити!" Саме при цих подіях і був присутній власкор "СВ", але, не розібравшись у ситуації чи не маючи бажання, п.Михлик й цього разу не зустрівся з трудовим колективом і не з'ясував причини конфліктної ситуації. Чому ж було порушено право трудового колективу адміністрацією редакції, на отримання інформації стосовно її фінансового стану? Чому це є таємницею? А як з'ясувалося, справа вся в тому, що три посадові особи - редактор газети, редактор відділу реклами і дизайну (чоловік редактора) та начальник фінансово-господарського відділу отримували 55% від загального фонду заробітної плати, а дев'ять працівників редакції лише решту. Цікавим питанням є і таке: чи існувала б у редакції посада редактора відділу реклами та дизайну, якби її не обіймав чоловік В.О.Мальчук? Це вже не кажучи про доцільність існування самого відділу... Адже відсоток площі на сторінках газети та частка надходжень від реклами, за незалежної оцінки, навряд чи виправдовує його існування. Це стосується й фінансово-господарського відділу, до складу якого входять водій, прибиральниця і кур'єр(!?). Та замість того, аби висвітлити в поважній газеті "Сільські вісті" правдиву ситуацію, п.Михлик, будучи присутнім на сесії, чомусь не захотів почути кричущі факти щодо фінансових порушень. То про який захист трудового колективу, яким Ви так часто оперували в статті, пане, йде мова? Недостовірною є інформація про те, що редакцію газети засновники "зробили" комунальним підприємством. Але відповідно до документів, а саме статистичної довідки N3110 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України . Славутська громадська газета "Трудівник Полісся" із 14.09.1994р. та після реєстрації 20.01.1999р. відноситься до такої форми власності як комунальна, а трудовий колектив в органах управління (СПОДУ) не числився. Тому писати, шановний п.Михлик, що можливо, в їхню (тобто міської та районної рад), уявну всемогутність повірила частина працівників, погодившись стати "комунальними" - є, м'яко кажучи, некомпетентно.

А, отже, і зміст статті, та й сама її назва "Примхи Василя Сидора" нам здаються упередженими. Бо якщо б Ви поспілкувалися із нами - кореспондентами, то ми б Вам повідали, що жодного разу керівники ані міської, ні районної рад не втручалися в творчий процес газети, не вказували, що і як нам писати і не викликали, як говориться, "на килим". Тому-то наш трудовий колектив і був солідарний з усіма місцевими засобами масової інформації, виступивши в захист міського голови м.Славута Василя Сидора, коли ваша газета занесла його прізвище до ганебного списку "душителів слова".

Вважаємо за потрібне розповісти читачам, а заодно і З.Михлику, дещо із історії редакції, в якій, починаючи з 1994р. були й інші факти, ніж ті, що наводить автор. Наприклад, колектив редакції підтримав В.О.Мальчук навесні 1994р., коли вона передостанній раз звітувала на сесіях міської та районної рад (останній це було в травні 2008р.), де також постало питання про затвердження її на посаді редактора. Колектив тоді скористався правом свого слова при винесенні рішення і В.О.Мальчук залишилась на посаді. До речі, колектив підтримав редактора і тоді, коли вона захотіла отримати списаний редакційний автомобіль УАЗ, та звання заслуженого журналіста України.

А через рік (у 1995р.), коли оператори комп'ютерного набору редакції вирішили з'ясувати свої умови праці, то саме редактор виступила проти цього. Ще за рік (у1996р.), коли постало питання про укладання колективного договору та внесення до його тексту положення, які регламентують роботу операторів - це знову викликало негативну реакцію з боку Віри Олександрівни. Врешті-решт, поява у колективі редакції "надто знаючих закони" працівників призвело до того, що у 1997р., один із них (кореспондент відділу з промисловості та екології) був звільнений за скороченням посади (мотивація - "важкий фінансовий стан редакції"), а оператори переведені на 0,5 посадового окладу аж на три(!) роки (тоді як закон гласить не більше як на 6 місяців)!. І саме 10 грудня 1997р. в Міжнародний день прав людини, вперше в Славуті відбулось пікетування приміщення Славутської міської та районної ради та редакції газети "Трудівник Полісся" громадсько-політичним об'єднанням "Демократична Славутчина". Причина - звільнення журналіста редактором В.О.Мальчук за згоди тодішньої міської та районної влади під виглядом скорочення посади. Не випадково, що в лютому 1998р. в редакції утворилась Вільна профспілкова організація частини її працівників. На жаль, діюча тоді і нинішня профспілка виявилася повністю залежною від рішень редактора. Ось де потрібно було відстоювати права трудового колективу!

І ще про свободу слова. Хто пропрацював в редакції 15-20 років, добре знає В.О.Мальчук по спільній роботі. Ми визнаємо її журналістські здібності і вміння як редактора вивести "ТП" в число кращих міськраойнних газет в Україні, та кожен на власному досвіді відчув її ставлення до підлеглих, побудоване не на владі авторитету, а на авторитеті влади.

Загалом, поведінка вже не тільки З.Михлика, а й юриста НСЖУ, журналістки із "Молодь України" Н.Пакулько, присутніх в Славуті під час спілкування з місцевими журналістами та представниками влади, викликає теж не одне запитання. Можливо професійна солідарність не дала їм відтворити у своїх публікаціях дійсну причину конфлікту? Бо жодного прикладу реального втручання в роботу трудового колективу із випуску газети ніхто із журналістів так і не навів.

А якщо ще й враховувати кошти, які б мала отримати для реалізації пілотного проекту в ході роздержавлення вітчизняної преси славутська редакція, то, можливо комусь вигідно представити ситуацію саме у такому вигляді: монолітний трудовий колектив, мовляв, потерпає від дій місцевої влади. І все було б добре, якби депутати прийняли умови редактора В.О.Мальчук. Тоді б і міський голова В.Б.Сидор був би хорошим, як і раніше, до цього конфлікту (погортавши підшивку газети "Трудівник Полісся", пересвідчитесь, майже в кожному номері писав про гарні справи мера). А тут раптом міський голова, став "душителем слова" на всю Україну! То у чому ж конфлікт? У свободі слова чи все ж таки у власній вигоді? Закону про роздержавлення преси ще немає. А закон про місцеве самоврядування гласить, що ради мають право мати свій засіб масової інформації, якого ще ніхто не відміняв.

Редактор, знаючи, що ради (тобто депутати) не віддадуть газету і приміщення (бо по закону вони належать територіальним громадам), в березні ц.р. зібрала колектив і запропонувала випустити спецвипуск (у вихідний день, попередивши, щоб ніхто із працівників не оприлюднив інформацію стосовно виходу у світ цього номера). Ми слова дотрималися і погодились, довірившись їй. На наше прохання зустрітися із співзасновниками, В.О.Мальчук відповіла, що зустріч відбудеться після підготовки спецвипуску, хоча одна із кореспондентів пропонувала залишити місце і для думки співзасновників, на що редактор не погодилася. Коли ж ми зустрілися із співзасновниками, після того як відправили газету до друку, то почули їхню думку, що колектив залишається одним із співзасновників видання і ніхто нікого не збирається нищити, забирати приміщення (як переконувала працівників редактор, що його заберуть під готель!), колектив працюватиме на тому ж самому місці, і навпаки будуть поліпшені умови праці і т.д.. Але, як кажуть, справа зроблена. Газета вийшла... Згодом, працівники редакції відмовились від своїх підписів у спецвипуску і написали звернення до співзасновників з цього приводу.

Ось чому просимо вас подати нашу публікацію у найближчих номерах газети, аби цей конфлікт між владою і колективом спростувати. Бо конфлікт не у працівниках редакції, а в самій людині В.О.Мальчук.

З повагою - працівники редакції газети "Трудівник Полісся":

Т.Скрипнюк, кореспондент з питань АПК, в.о. головного редактора,
В.Завадська, кореспондент відділу гуманітарних питань,
О.Кондратюк, фотокореспондент,
М.Лавренюк, шофер
Л.Скомороха, оператор
В.Кондратюк, оператор