Оскiльки наш сайт неодноразово публiкував матерiали з "Української правди", вважаємо, що повиннi пiдтримати колег - хоча б повiдомленням, що закон в цiй країнi закiнчився.
Почався об'єднаний фашизм.
Протягом трьох iз половиною рокiв влада не наважувалася вживати якихось серйозних заходiв тиску на "Українську правду". Навпаки, ми вiдчували себе до певної мiри безпечно, розумiючи - ми потрiбнi Банковiй, щоб самим фактом нашого iснування Кучма мiг би демонструвати Заходу начебто наявнiсть демократiї. Це був час, коли ми працювали в спокiйних умовах не завдяки, а всупереч.
Тепер взялися за нас. Радiо "Свобода", радiо "Континент", "5 канал", "Сiльськi вiстi"... Проблеми, якi виникали у цих ЗМI, були рiзнi, i майже нiколи влада дiяла напряму. Однак крiзь проглядався почерк антикризових менеджерiв. Зараз зачистка iнформацiйного поля перед президентськими виборами логiчно дiсталася "Української правди".
За два тижнi до того ми були попередженi про певнi проблеми, якi силами влади чекають на нас у майбутньому. У чому конкретно вони будуть проявлятися, сказано не було.
За кiлька днiв пiсля попередження проблеми матерiалiзувалися. 23 квiтня проти "Української правди" було подано судовий позов двома особами, яких прийнято вважати агентами Медведчука у iнформацiйнiй сферi.
"Кризовi журналiсти" проти "Української правди"
Очевидне замовлення Медведчука стосовно "Української правди" виконують двоє - Валерiй Воротнiк i Марiя Самбур. Смiшно, але цi люди водночас претендують на правозахисну дiяльнiсть, створивши органiзацiю з назвою "Центр кризової журналiстики".
Редактор черкаської газети "Антена" Воротнiк є, i вiн це сам визнавав, помiчником депутата Нестора Шуфрича, заступника голови СДПУ(о). Самбур працювала юристом Iнституту масової iнформацiї. За словами президента IМI Алли Лазарєвої, причиною звiльнення Самбур були незрозумiлi манiпуляцiї з листами Гончарова влiтку 2003 року.
Самбур була рупором листiв Гончарова, вони оприлюднювалися вiд її iменi. В той час як Лазарєва, яка постiйно мешкає в Парижi, побачила листи Гончарова уже прямо на сайтi IМI. Вони були надрукованi без узгодження або бодай попередження з боку пiдлеглих.
Згодом Лазарєва виявила, що Самбур викинула iз листiв Гончарова слова, де стверджувалося, що до вбивства Георгiя Гонгадзе причетний президент Леонiд Кучма.
В листi, датованим 24 лютого 2003, Гончаров сказав: "Эти преступления (як випливає iз контексту, "викрадення Гонгадзе" та "iншi вбивства та викрадення") совершались по прямому указанию министра МВД Кравченко, а впоследствии министра Смирнова. К этим похищениям и убийствам причастны высшие должностные лица нашего государства, и наш президент".
У матерiалi, який був оприлюднений Самбур на сайтi IМI, слiв про президента не було. Водночас у радiоефiрi "Свободи" 7 серпня 2003 Самбур сказала, що в листах Гончарова не було згадки про причетнiсть Кучми. "В тих матерiалах, якi отримав IМI вiд Гончарова, нiде не зазначено, що органiзатором убивства Гонгадзе виступав президент України Леонiд Кучма", - сказала вона.
Водночас колишнiй директор IМI в Києвi Леонiд Звєрєв наполегливо пропонував Лазаревiй призначити Самбур замiсть себе керувати IМI та навiть закрити органiзацiю. Таким чином IМI за умови, коли його президент Лазарєва постiйно перебуває за кордоном, було поставлено на межу чи то зникнення, чи то переходу пiд контроль СДПУ(о).
Зв'язок мiж вказаними особами i СДПУ(о) простежується пiд час їх переговорiв iз власником знищеного радiо "Континент" Сергiєм Шолохом. Шолох, який зараз переховується за кордоном, стверджував, що Самбур i Воротнiк пропонували розв'язати його проблеми з лiцензiєю в обмiн на перехiд радiо пiд контроль СДПУ(о).
Минулого року, за словами Шолоха, Воротнiк i Самбур пропонували оприлюднити за посередництва радiо "Континент" версiю вбивства Гонгадзе, у якiй крайнiм визнавався спочатку Кравченко з Волковим, потiм - Марчук. Автором цiєї версiї, яка мала вiдвести тiнь пiдозрiння вiд Кучми, мала бути структура, створена нашими нинiшнiми позивачами.
Самбур також безуспiшно номiнувалася на посаду уповноваженого омбудсмена з питань свободи слова. Вона намагалася налагодити прямi контакти з "Репортерами без кордонiв", користуючись зв'язками, встановленими пiд час роботи в IМI. Спроби, в результатi яких люди СДПУ(о) могли б отримати нарештi свiй рупор у правозахисних структурах, провалилися.
Власне, практично оцi факти, викладенi у попереднiх матерiалах "Української правди", i оскаржують Самбур i Воротнiк. Ми впевненi, що iстина на нашому боцi. Крiм того, ми знаємо, що оприлюднювали суспiльно значиму iнформацiю, яка була пiдтверджена третiми особами.
Печерський суд - найоперативнiший у свiтi?
Позов проти "Української правди" подано до Печерського райсуду Києва, який має безнадiйну репутацiю установи, пiдконтрольної Медведчуку. Самбур i Воротнiк вимагають спростування вiдомостей з вiдповiдно чотирьох i трьох статей, оприлюднених "УП". Там iдеться про їх вiдносини з Шолохом, зв'язки iз СДПУ(о) та роль у справi Гончарова. До речi, в одному з матерiалiв, який вони хочуть спростувати, жодного разу (!) не згадуються їхнi прiзвища.
Самбур i Воротнiк хочуть оприлюднення спростування цих чотирьох текстiв:
- "Радiо "Континент" закрили. Перед цим Шолоху погрожували люди Медведчука"
- "Сергiй Шолох: Люди Медведчука спочатку планували повiсити вбивство Гонгадзе на Волкова й Кравченка. Потiм - на Марчука"
- "Як ми iз Шолохом ледь не знайшли убивць Гонгадзе"
- "Боротися з темниками буде ставлениця СДПУ(О)?"
Процес проти "Української правди" має яскраво полiтичне забарвлення. Перше й очевидне - наше видання заважає владi, i проблеми чи навiть закриття "УП" є мрiєю Банкової. У переддень президентських виборiв уже немає часу думати, якою буде реакцiя як в Українi, так i на Заходi. I, можливо, iнiцiаторам навiть потрiбно, щоб вона була якнайжорсткiшою.
У позовi до "Української правди" позивачi вимагають не тiльки спростування викладеного у статтях, але i компенсацiї моральної шкоди у розмiрi 10 000 гривень на кожного. Крiм того, у їхнiх позовних заявах вказано ключову, на нашу думку, вимогу: "З метою забезпечення позову, в процесi досудової пiдготовки, накласти арешт на майно та грошовi вклади, якi належать вiдповiдачу i знаходяться в нього або в iнших осiб".
Очевидно, що виконання цiєї досудової вимоги здатне на тривалий час заблокувати роботу "Української правди", створити нам серйознi проблеми. Враховуючи iсторiю вердиктiв Печерського суду, жоден iз опитаних "УП" юристiв не виключив, що суддя може винести таку ухвалу. Хоча сама вимога в даному випадку є необґрунтованою.
Уже зараз помiтно, що судовий процес проти "Української правди" має високих покровителiв, якi зацiкавленi у створення нам проблем. Очевидно, що цим покровителем може бути як Шуфрич, так i його начальник Медведчук. Їм навiть не треба було особисто телефонувати до суду - могли задзвонити "за дорученням".
Є дуже проста ознака, яка вказує на те, що справу проти "Української правди" хтось впливовий проштовхнув по Печерському суду. Так, суддя ухвалила рiшення про початок судового процесу проти "УП" майже вiдразу, протягом 1 дня з моменту отримання позову.
Позов проти "Української правди" було подано 23 квiтня, у п'ятницю. Вiдповiдно до вимог Цивiльно-процесуального кодексу, пiсля прийняття позовної заяви суддя має пiдготувати справу до слуханнi: опитати позивачiв i вiдповiдачiв, з'ясувати у вiдповiдача, якими доказами вiн може пiдтвердити свої запереченнями, вирiшити питання про притягнення до справи спiвучасникiв або третiх осiб, вирiшує питання про виклик свiдкiв та витребування доказiв.
Але найголовнiше - пiд час пiдготовки справи до слухання суддя має встановити, чи вiдповiдає позовна заява вимогам закону, i лише пiсля цього може порушуватися цивiльна справа та призначатися до розгляду.
Але нiчого такого суддя Печерського райсуду Остапчук робити не стала. А вже наступного робочого дня, в понедiлок, 26 квiтня суддя ухвалила призначити розгляд позову Воротнiка й Самбур на 27 травня.
Оскiльки Печерський суд переобтяжений справами, не можуть не викликати здивування такi миттєвi дiї. При цьому суддя почала судовий процес, навiть не звернувши увагу на явну невiдповiднiсть змiсту позовної заяви вимогам, встановленим у статтi 137 Цивiльно-процесуального кодексу України.
Зокрема, в позовнiй заявi не вказано, у чому саме полягала моральна шкода, заподiяна "УП" позивачам, якими доказами це можна довести, немає аргументацiї, iз яких саме мiркувань позивачi оцiнили свої моральнi збитки в 10 000 кожний.
За таких умов позовна заява взагалi не повинна була судом прийматися, а пiдлягала поверненню для усуненню недолiкiв (що було особливо пiдкреслено в пунктi 4 постанови пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 4 "Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Таке демонстративне нехтування з боку суддi вимог закону та вказiвок Верховного Суду України навряд чи було б можливим, якби за позивачами не проглядала постать першого адвоката України.
Також позовна заява мiстить вимогу забезпечити позов шляхом негайного накладання арешту на майно й рахунки "Української правди". Попри те, що статтею 152 ЦПК України встановлено, що забезпечувати позови до пiдприємств, установ i органiзацiй можна лише шляхом заборони проводити певнi дiї. Арешт рахункiв i майна юридичних осiб для забезпечення позовiв не допускається.
Ще один красномовний момент. Позов вимагає вiд "УП" оприлюднення спростування заяв щодо Самбур i Воротнiка - при тому, що самi вони перед цим не звертали до нас iз проханням надрукувати спростування.
Звiсно, за законом вони можуть вiдразу позиватися. Хоча логiка пiдказує очевидне - якщо ти хочеш вiдновити своє iм'я, ти в першу чергу намагаєшся заперечити оприлюднене, домовившись мирно. Тим бiльше, якщо ти - представник начебто правозахисної журналiстської органiзацiї. Тим бiльше якщо у минулому життi ти був адвокатом для ЗМI (Самбур) чи зазнавав утискiв влади (Воротнiк).
Однак вони не зупинилися навiть перед грошима. I не тiльки в тому сенсi, що вимагати матерiальної компенсацiї вiд мас-медiа є моральним приниженням. Щоб подати позов на 10 000 гривень, кожен iз них не пошкодував сплатити по 1 000 гривень держмита. Хоча якби вони попередньо звернулися до "УП" iз викладенням своєї позицiї, i це було б нами зроблено, їм не довелося б витрачатися. I тим бiльше, що у них немає аргументiв, що ми б їм вiдмовили - "Українська правда" двiчi протягом тижня (!) оприлюднювала точку зору Воротнiка щодо ряду заяв про нього, зроблених Шолохом:
- "Консультант Шуфрича говорить, що хотiв тiльки допомогти радiо "Континент"
Вогонь на ураження
Очевидно, що позов проти "Української правди" несе не тiльки небезпеку арешту майна, що може заблокувати нашу роботу. Це багатоходова комбiнацiя, вигiдна владi.
Уже сам факт позову проти "УП" змушує нас займатися цiєю справою, вiдволiкаючи увагу вiд журналiстської дiяльностi. Крiм того, метою позову може бути намагання виявити органiзацiйну структуру "Української правди" iз подальшим переслiдуванням.
Звiсно, втрата 20 000 гривень, якi позивачi намагаються отримати вiд "УП", призведе до пiдриву фiнансування дiяльностi сайту.
Також судовий позов є зручним механiзмом переслiдування ЗМI пiд час виборiв, коли накладено мораторiй на перевiрку мас-медiа податковими та iншими контролюючими службами. Чи, можливо, влада хоче довести, що iнтернет-видання не є засобами масової iнформацiї, i на них це ембарго не поширюється? Крiм того, очевидно, пiд час процесу можуть бути з'ясованi методи, якими можна регулярно створювати проблеми iнтернет-виданням.
ТАКОЖ ЦЕЙ ВИПАДОК IЗ "УП" МАЄ БУТИ ПОКАЗОВИМ ПОБИТТЯМ ДЛЯ IНШИХ IНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ. МОВЛЯВ, "СИДIТЬ I ПОМОВКУЙТЕ, ЯКЩО МИ ПОЧАЛИ ВIЙНУ З "УКРАЇНСЬКОЮ ПРАВДОЮ", ТО ЗНИЩИТИ IНШИХ ДЛЯ НАС ТЕЖ НЕ ПРОБЛЕМА".
Звичайно, перемога у судовому процесi, за логiкою позивачiв та їх патронiв, має бути публiчною iндульгенцiєю у всiх скандалах, пов'язаних iз їх причетнiстю до справи Гончарова й Шолоха. Ми не можемо також виключати, що цей позов має на метi повернути до України керiвника радiо "Континент". Який переховується за кордоном саме пiсля слiв позивачiв, сприйнятих ним як погрози.
I не можна забувати про ще одне. Позов проти "Української правди", тим бiльше якщо вiн супроводжуватиметься "маскi-шоу", вiдразу викличе рiзку реакцiю на Заходi. Цей резонанс, очевидно, має стати ще однiєю цеглиною у стiнi, якою Україна вiдгороджує себе вiд Європи. Уже давно очевидно, що саме цього послiдовно домагається Медведчук на посадi глави адмiнiстрацiї президента.
На сам кiнець можемо лише додати - ми приймаємо цей виклик. I ми впевненi у своїй перемозi. Навiть якщо на шляху до неї доведеться доводити - заблокувати Iнтернет не пiдсилам нiкому.
Місто